Прагну знов на берег вічності,
Шелест її чути.
Купатись в любові та ніжності,
Безстрашною бути.

Не стань лише легковажною,
Піддавшись омані колліти.
Я прагну до вас переважно,
Щось інше не знаю воліти.

Розстанеш раптом, розіллєшся

Розтанеш, раптом розіллєшся,
Впадеш, щоб руки простягнути:
«Коли до мене ти вернешся,
Коли любові мною бути?»

Зі снів незгаданих фрагменти,
Чого боїшся, те зібрати,
Стихій бурхливих елементи,
Прокинутись, щоб пригадати.

«Моя кохана, що не чула
Цих слів палких уже віками,
Коли зі мною ти зіллєшся,
Ти станеш всім, ти станеш нами.»

Серед шляхів котрих немає,
В траві прокласти свою стежку.
«О, любий мій, я так чекала,
Тебе, тебе! Любов безмежна!»

«Як уві сні почуєш голос,
Впіймавши час, спинивши думку,
Віддам тобі усе належне,
Спочинеш в тіні мого смутку.»

«Моя любов розправить крила,
І серед тих думок чужинців,
Тебе, тебе вона впізнає!
І вже не будем поодинці!..»

13-06-2013
photo

Чи чуєш мене ти?

Любий мій, чи чуєш мене ти?
Кличеш мене, та не можу прийти.
Ти все, ти навколо, ти поруч зі мною,
Та я не побачу, не буду з тобою.

І пити лиш тишу до дна, вже сп’яніла,
Вона непорушна, глуха, й заніміла.
Пробудить лиш плюскіт хвиль невблаганних:
«Хто ми? Де вони? Хто вона безталанна?»

Слова мов пісок прослизають крізь пальці,
Я бачу сліди на канві мов від п’яльців.
Мене вже нема, я лишилась без тіла,
Розтанула, щезла… глуха й заніміла.

Подай мені руку – перейду в інакшість,
Мене благодать вже пронизує наскрізь.

14-06-2013

Viator

photo

Тебе! Тебе! До тебе лину!
Не помічаю часу плину,
Застигла вічність у вікні,
Не усміхається мені.
Пиши, пиши в обхід напруги,
Народиш заново в потугах,
Себе самого, в цьому ж світі
Ти станеш спогадом і міфом,
Й прийдуть по тобі нові діти.
Іди, іди уже без мора,
Шлях проклади для віатора.

Втомився бідний мандрівник,
Ще володіти він не звик,
Не він, вона ним володіє,
Не плаче вже і не радіє,
Його вуста немов німіють.
Понад усе прагне одного:
Кого любив вернути того!

Та де він жив? В котрому світі?
Вже стали спогади тьмяніти,
Що він любив лиш пам’ятає,
Але кого – цього не знає.
Лиш пригадав: той був завзятий!
Лиху його не просто взяти!
Він спраглим був, палким, нестримним,
Себе карав, коли був винним….
То він ішов не знавши мора,
Шлях прокладав для віатора!

17-07-2013 Móra – лат. затримка, зволікання, зупинка, «не знавши мора» – не спиняючись, не зволікаючи.
Viator – лат. подорожуючий, мандрівник.

Тиша. Пітьма.

Тиша. Пітьма. Ніч. Сама.
Кличе мене й розпинає вона.
Чого ж ти хочеш, що знов приходиш?
Без тіні жалю зі світу зводиш.

Слова мов рани, крають мов навпіл
І ліжко стало мов терну настил.
Чи ще чекаю, як сонце встане -
Нею не буду, а Ним стану.

Відкрию серце, в безодню впаду,
У незбагнене піду й пропаду.
Провалля темне, пітьма привітна…
Її здолає любові світло.

Променем гострим розріже груди
Випущу смуток. Той не розлюбить
Хто є притулок, блаженство вічне.
Горить у серці турбота ніжна...

«Чого ти хочеш?» «Стати Тобою,
Навіки злитись, бути Cобою.»

03-10-2014

Вони

Вони катували мене відчаєм,
Випробовували безпросвітністю.
Так, щоб забула ким я є,
Й вже не чула поклику вічності.

І душа моя переповнена,
Образами та стражданнями,
Невимовними й невгамовними
Не просила вже покаяння в них.

Та чи знати могли вічні сутності,
Чи були вони в тім безсилі:
Вгамувати чуття присутності.
На зеленім порожнім схилі.

У траві безтямно лежати,
Згорати в променях західних,
Вічної Його благодаті
Пити-впиватися радісно.

І вже більше їх не питати,
Не шукати і не знаходити,
Те чого не здатні забрати.
Те, що було і завжди в тобі є.

Пригадаєш і прокидаєшся
Розмиваються, тануть стіни,
І коли ти вже намандруєшся
Станеш там собі разом з ними.

10-08-2013
photo

Збагни лиш одне

Збагни лиш одне: не розум холодний,
Але серце палке здолає безодню.
Ту що з початку часів все творила
Жадала пізнати й Себе розділила.

Відстань між нами відтоді зростає,
Та любов пам’ята й дорогу шукає.
Ти силу забув, що тебе сотворила,
Хоч Ти породив цю саму силу.

03-10-2014

І стіни впадуть

І стіни впадуть, і засяє те вічне,
Що завжди зі мною, чуже та незвичне.
Спочатку не чуєш, не бачиш, не знаєш,
А далі нічого окрім не шукаєш.

Відчай сумний чи радісний сміх,
Праведність щира чи неправедний гріх,
Ти сам визначав між ними різницю
І цим будував для себе в’язницю.

Поглянь, подивись ці стіни уявні,
Зі сну пробудись і побачиш: примарне
Розтане, мов сон і досягнеш безкарно
Вогню, що палив тебе неустанно,

Що світ твій творив кожної миті,
А ти лиш тремтів мов билина на вітрі.
Чого ж ти боїшся? Безсмертя жадаєш?
Ти смертним не був, не є, і не станеш.

Ти Вічність, Ти був перш, ніж всесвіт постане
Бо ти є тим тлом на котрому зростає,
Зерно, що породжує цілі плеяди
Світів та часів для своєї розваги.

03-10-2014

Сяє світло ніжності

Сяє світло ніжності,
Хвилями б’ється об береги,
Океану Вічності,
Не лякайся ближче підійди.

Бачиш, вже світає,
Не бійся, що засліпить тебе.
Той по світу блукає,
Хто одвіку шукає Себе.

Граються в вітрилах,
Мов діти шалені вітри,
Не тримай їх силою
На волю вільну пусти.

Підіймайте весла!
Нам додому рушати пора!
Прощавайте, сестри,
Довго поміж вами спала Я!

04-10-2014

photo
up